Електронні гроші – це віртуальні платіжні одиниці, які зберігаються у відповідних гаманцях користувачів електронними платіжними системами. Користуватись даними коштами можливо тільки за допомогою мережі Інтернет.

Поповнювати власний або чужий гаманець користувач має можливість через спеціальні термінали, купуючи пластикові картки, здійснюючи переказ з будь-якого банківського рахунка, за допомогою мобільного телефону або іншого електронного гаманця.

З динамічною інтеграцією новітніх технологій у наше життя, електронні гроші набувають все більшої важливості у відносинах С2С («споживач» – «споживач») та В2С («бізнес» – «споживач»). Це комфортний спосіб миттєвого розрахунку за покупки в Інтернеті, оплата комунальних та інших послуг тощо.

З іншого боку, юридичні визначення і регулювання використання електронних грошей – відносно нове явище як у світовому, так і вітчизняному законодавстві. Багато держав  шукають індивідуальні підходи до обліку грошей та юридичного статусу платіжних систем, для прикладу, надаючи їм емітент небанківських фінансових установ тощо.

На території нашої держави будь-які операції з використанням електронних грошей регулюються даними законодавчими документами:

  • Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5.04.2001р.;
  • Цивільний кодекс України (з внесеними поправками від 16.01.2003р.);
  • Постанова Національного банку України «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України з питань регулювання випуску та обігу електронних грошей» № 481 від 04.11.2010 р.
  • Постанова Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів» від 30.04.2010р.;

Дані правові Закони регулюють відносини, що відносяться до використання фінансових операцій в мережі Інтернет, проте згідно трактувань певних термінів виникають деякі двозначності. Для прикладу, Постановою Нацбанку № 481 від 04.11.2010 року електронні гроші визначаються як одиниці вартості і використовуються в ролі засобу платежу. В той час такого терміну як «засіб платежу» в українському законодавстві немає взагалі, але ст. 192 Цивільного Кодексу розкриває поняття «платіжного засобу», дане визначення розглядає гривню як єдиний законний платіжний засіб на території України.

Ще одна важлива проблема української юрисдикції полягає у використанні електронних грошей платниками Єдиного податку. Суть полягає у тому, що згідно ст. 291 Податкового кодексу України, платники Єдиного податку можуть розраховуватись за отримані товари чи послуги тільки у готівковій чи безготівковій грошовій формі. А згідно трактування визначень у все тій Постанові Нацбанку № 481, електронні гроші не можна вважати ні готівковою, ні безготівковою формою. Для вирішення цієї проблеми, деякі платіжні системи пропонують скористатись посередником для здійснення тієї чи іншої фінансової операції, щоправда, за окремі кошти, які стягуються з платника.

Очевидно, що регуляторне законодавство даного сегменту ринку в Україні потребує значних доопрацювань, адже, як свідчить практика інших країн – при виникненні будь-яких проблем на національному ринку, іноземні компанії-нерезиденти, що проводять більш ліберальну політику, займають місце вітчизняних. Тобто, економіка країни отримує в результаті фінансові збитки. Чіткіше формулювання визначень та основних правил регулювання розрахункових відносин між державними органами, юридичними та фізичними особами приведуть до швидкого розвитку електронної комерції в Україні.